Учнівська сторінка

ГРУПА "ХУДОЖНИКИ"

Художні особливості вишивки були завжди тісно пов'язані з технологією і матеріалом. Геометричні орнаменти виконуються, як правило, набируванням, низзю, занизуванням, гладдю, хрестиком, тобто швами, що пов'язані з рахуванням ниток тканини. Рослинні орнаменти виконуються поверхневими швами: полтавською гладдю, художньою гладдю. Вільно плинуть по поверхні тканини тамбурний та рушниковий шви. Легкість і прозорість вишитих виробів досягається завдяки виколюванню і вирізуванню, оздобленню мереживом і бахромою.

Оці стисло охарактеризовані риси були єдині для традиційної вишивки, яка побутувала по всій території України. Але в кожному історико-етнографічному районі, навіть в окремому селі, їй були властиві свої особливості в орнаментах, кольорових поєднаннях тощо. Так, на Українському Поліссі збереглися найдавніші зразки народної вишивки; в одно-, двоколірних

орнаментах переважали архаїчні геометричні мотиви, виконані низзю, набируванням. На півночі цього району переважав червоний колір з додаванням чорного, синього, а на півдні -- білий (орнамент вишивався білими нитками по небіленому полотну). Волинські вишивки вирізнялися своїми геометризованими
рослинними мотивами.

Ажурністю, високими художніми якостями відзначаються вишивки на полтавських жіночих сорочках: в'юнкі гілки вишитих геометризованих рослинних орнаментів (синіх, коричневих, білих), виконаних вирізуванням і лічильною гладдю, піднімаються від манжет до поликів рукавів. У міру просування на південь України орнаменти вишивок поступово втрачають свої вишукані геометричні форми. Їх заступають геометризовані і рослинні, як на Полтавщині, барвисті рослинні узори.

Локальна своєрідність вишивок часом полягала в їх композиційних рішеннях: наприклад, на Поділлі було популярним розміщення геометричних мотивів у шаховому порядку. Їхні рельєфні, густо зашиті переважно низзю орнаменти наче проступають білим контуром тканини крізь чорну, чорну з червоною (іноді з додаванням жовтої) нитку.

Різноманітністю, незвичайністю кольорових сполук уславилися вишивки Карпатського регіону.

В них виразно відчувається взаємовплив українців та їхніх західних сусідів і в той же час -- певна стабільність традиційно-побутової культури. У традиційних вишивках Прикарпаття переважали поліхромні рослинні орнаменти, виконані гладдю; на Львівщині -- геометричні, вишиті набируванням, хрестиком. У гірських районах, на Закарпатті вишивки відрізнялися своєю композиційною будовою; тричасні з широким центральним рядом орнаменти Східного Закарпаття, Івано-Франківщини; смугасті, подібні до тканих, орнаменти Бойківщини тощо.

Їхня локальна своєрідність визначалася кольоровою гамою (від монохромних орнаментів до

поліхромних, які складалися з 10--15 кольорів), а також використанням різних матеріалів, ниток, бісера, комбінуванням вишивок з аплікаціями, кольоровим шнуром тощо. Короткий нарис з історії української вишивки свідчить про багатоплановість і значущість цього компонента народної культури. Опанування учнями її естетичних цінностей, пізнання історичних витоків і закономірностей розвитку у поєднанні з практичними навичками, здобутими на уроках праці та різних позаурочних заняттях, сприятиме збереженню традиційних художніх промислів і їхньому дальшому розвитку.

Учнівська сторінка

ГРУПА "МИСТЕЦТВОЗНАВЦІ"

За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).

Геометричні орнаменти притаманні всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладался в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. В орнаменті подільских вишивок трапляється мотив "кривульки", або "безконечника", який відомий ще з часів трипільскої культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. 

Доцього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", "хвощ" та "перерви", що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір "рожи" (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвинок" тощо. Деяки з

них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвинку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділенний на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у
формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак из збереженням традіційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

Найпростіші геометричні орнаменти, що часто зустрічаються в орнаментах вишивок східнослов'янських народів, здогадно розшифровуються: пряма горизонтальна лінія -- земля, хвиляста -- вода, змія; квадрат, поділений на чотири частини, -- вінця нового будинку-зруба або засіяне поле.

Різноманітність і варіативність геометричних композицій, що є такими характерними для української народної вишивки, досягаються шляхом простого чергування фігур в орнаментальних рядах або їх розміщенням по горизонталі, вертикалі і діагоналі, змінами ритмів і масштабів малюнка. До того ж, візерунок вишивки завдяки включенню в його ритм просвітів між фігурами, їх чергуванням в орнаментальному ланцюгу часто набуває багатоплановості.

Якщо уважно придивитися до поширеного в українських вишивках кінця XIX -- початку XX ст. сюжету барині, селянки з вершниками, квітами, то з-під численних побутових деталей або рослинних мотивів явно проступають давньослов'янські образи «великої богині» (берегині, покровительки життя на землі) і підвладних їй стихій.

Історію багатьох рослинних орнаментів також можна простежити з X--XIII ст., хоча найбільшого поширення рослинні мотиви набули у XVIII -- на початку XX ст. під впливом професійних стилів - бароко, рококо. Серед них -- квіти, зображені в розкритому вигляді, начебто в розрізі, що характерно саме для українського народного образотворчого мистецтва, в'юнкі стеблини, дерева, вазони і букети. Образ квітучої рослини (узагальнений або конкретний -- сосни, берези, вишні, калини) в народній вишивці не тільки українців, а й росіян і білорусів, генетично пов'язаний з язичницьким культом дерев. Він символізує вічно живу природу,

універсальні закони світобудови.

Рослинна орнаментика, що увібрала в себе все багатство і розмаїття форм рослинного світу, далі

розвивалася шляхом наближення до своїх реальних прообразів. Наприкінці XIX -- на початку XX ст. цьому посприяла поява різнобарвних фабричних ниток, анілінових барвників. У стримані одно-двоколірні традиційні вишивки (шиті білими нитками по білому полотну, червоні з додаванням чорного або синього кольорів) увійшла поліхромія.

Зміст геометричних і рослинних орнаментів розкривається в термінології узорів, часто пов'язаній з практичною діяльністю людей (наприклад, «сухарці», «грабельки», «гречка» і т. д.), тваринним і рослинним світом («курячі лапи», «павучки», «раки», «хмелик», «барвінок», «рожа» і т. д.).

Учнівська сторінка

ГРУПА "ФОЛЬКЛОРИСТИ"

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності - на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.

                    Почуємо, побачимо, що нам скажуть,

                    Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть.

                    На рушнику вінчались.

                    Коли б мені, Боже, неділі діждати,

                    Неділі діждати, на рушничок стати.

У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки та почуття, надії та сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя.

                    А в коморі сволок,

                    На ньому рушників сорок,

                    Біжіть, внесіть

                    Та бояр прикрасіть.

Існували також і подарункові рушники. Їх використовували в знак побажання щасливої дороги та найшвидшого повернення.

Поряд із обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви «стирок» (для посуду), «утиральник» для рук і обличчя.

Вишиті рушники - неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами (на «образники», «божнички»), навколо портретів Т.Г.Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву «кілкові».

У цей час в усіх областях України розповсюджуються як взірці для гаптування друковані картинки з побутовими сценами з народного життя:

                       Несе Галя воду, коромисло гнеться.

                       За нею Іванко, як барвінок, в'ється...

                       (“Біля колодязя”)

                       Била жінка мужика, за чуприну взявши...

                       Била жінка мужика, била, била і товкла.

                        (“Била жінка за чуб”)

На рушниках, призначених для оздоби хати (на дзеркала, на консолі полиць тощо), вишивають здебільшого ”дерево життя” і теж різні апотропеїчні символи, подібно як на стінах світлиці, тільки в іншій стилізації. Часто гаптували фантастичне дерево з групою пташок, котрі літають над ним. Це являло собою ілюстрацію якоїсь із колядок

                        Коли не було з нащада світа,

                        Тогди не було неба, ні землі,

                        А но лем було синє море,

                        А серед моря зелений явір,

                        На явороньку три голубоньки,

                        Три голубоньки радоньку радять,

                        Радоньку радять, як світ сновати.

На рушниках біля дерева поруч із різними квітками, зірками (“будуть копойки, яко звіздойки, будуть стогойки, яко горойки), сонечками вишиті також різні пташки, і часом, у великій кількості. Дуже можливо, що ці пташки мали б ілюструвати казкову “жар-птицю” або півнів, котрих уважали за віщих птиць:

                           Ой рано-рано півні запіли,

                           Півні запіли - сонце збудили...

Але, крім птахів, трапляються ще часом, як окремі елементи орнаменту, риби, сітчасті ромби, дволезі сокирки, дубове листя, спіралі, грецькі хрести й так звані ламані або гачкові хрести тощо. Усі ці символи відомі нам із егейсько-месопотамського культурного кола ще задовго до Різдва Христового. Тепер зовсім забуто значення цих символів, і ніяка господиня, ні її дочки не можуть їх пояснити, але тільки знають, що для такої-то мети потрібні саме такі орнаменти і, навпаки, не пасують інші.

Тут відігравало велику роль християнство, яке хотіло усунути поганські традиції, тому воно давало свої пояснення для одних орнаментів і забороняло інші, через що занепало розуміння старовинної символіки, а деякі символи прийняло за свої, як, наприклад, рибу. Ці оздоби й символи вживав український народ, так як і старовинні пісні: колядки, веснянки, купальські, жнивні тощо.

                       Ой що ж то за дідух такий,

                       У котрого чуб, як сонце, золотий?

Уживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що “так годиться”. Тільки після докладного аналізу цих гаптованих орнаментів на рушниках і після порівняння з іншими етнологічними матеріалами стають зрозумілими й значення цих орнаментів, і їх джерела.

На сучасному етапі у виготовленні рушників намітилося два напрямки, що існують і розвиваються паралельно. Це, з одного боку, творчість майстрів і художників, що спирається на традиційну спадщину минулого, а з другого - діяльність широкого загалу селянства, яке гаптує для власних потреб, за своїми рисунками та смаками.

Учнівська сторінка

ГРУПА "ДОСЛІДНИКИ"

Вишитий  рушник на стіні - давній український народний звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої не прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях - хай  то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика - всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше - обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ті вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми шанувальниками.

Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської

працьовитості. Згадаймо про утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакам гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим , хто виявив її.

Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї.

.

Модуль11_Рефлексія

Ось і настала наша остання робота разом над 11 модулем! Ми з колегами поділилися створеними нами Планами вивчення теми, а також основними документами Портфоліо. Після перегляду та допрацювання складових нашого Портфоліо ми з'ясували, в чому перевага такого методу, адже подібна вправа може допомогти у навчанні учнів. Ми всі продемонстрували свої Портфоліо та провели оцінювання тренінгу  Intel 10! За весь цей час ми отримали неймовірний заряд нових емоцій та вражень, невичерпних знань та навичок!

Модуль10_Рефлексія

Тема фасилітації з використанням комп'ютерних технологій, виявилась для  мене не досить простою, тому що  я зіткнулась з новими невідомими  мене поняттями, але  мій наставник  Дарія Володимирівна, як завжди прийшла  мені на поміч і всі труднощі ураз зникли!  Я дізналась багато нового та цікавого: як можна використовувати різні техніки постановки запитань, створити таблицю для підтримання навчання та документ для фасилітації. Також визначила наявність всіх складових свого портфоліо та створила план впровадження теми!

Модуль9_Рефлексія

Цей модуль допоміг мені  скоригувати самоосвітню  траекторію  з  диференційованого навчання. Мені  завжди  важливо  знати  думку  інших  відносно  своєї  діяльності в  навчанні  учнів і  зі  сторони  колег,  тому  онлайнове  оцінювання  допоможе своєчасно  за  невеликий затрачений час  взнати  думки  інших  і своєчасно  зробити  корекцію  в  своїй  роботі.